Люко Дашвар «РАЙ. Центр». — Харків: Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2009. —272 с.: іл..

У кожного свій рай: в когось – у колі родини за повним різної смакоти столом, в когось – перед каміном наодинці з собою і своїми думками, в когось – у салоні авто на шаленій швидкості, в когось – у кріслі просторого кабінету з власною іменною табличкою на дверях, в когось – шопінг в магазинах і бутіках, а для когось рай – потонути в очах коханої людини і забути про світ з його бідами, прикрощами і проблемами... у кожного свій рай. А що є раєм для мене? Чи заслуговую я на нього? Якраз про це спонукає задуматись роман Люко Дашвар „РАЙ. Центр».

Книга вийшла у світ в 2009 році. Надрукована видавництвом «Клуб сімейного дозвілля» в Харкові тиражем 12 000 примірників. Перевидань вона не мала. Книга відзначена премією „Коронація слова”.

Про конкурс: всеукраїнський конкурс романів, кіносценаріїв та п’єс „Коронація слова” був заснований за підтримки бренду шоколаду „Корона”. Головна мета конкурсу – сприяти розвитку новітньої української культури. Література, кіно і театр обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації. Завданням конкурсу є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулюванням й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру, і як наслідок – наповнення українського ринку повнокровною і конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру – якісними українськими фільмами й п’єсами. Ініціатор проекту, голова Правління ЗАТ «Крафт Фудз Україна» Юрій Логуш так прокоментував мету конкурсу: «Ми хочемо побачити українську книжку в кожній домашній бібліотеці в Україні. Цікавою, улюбленою, яскравою... „Коронація слова” створює нову хвилю української літератури – яскраву, різножанрову, захопливу, - яка є дзеркалом сьогодення і скарбом для майбутніх поколінь».

Конкурс „Коронація слова” відіграв важливу роль у творчості Люко Дашвар і у появі на світ її книги «РАЙ. Центр».

На сьогоднішній день Люко Дашвар написала чотири романи, «РАЙ. Центр» – третя. Попередні романи – «Село не люди» і «Молоко з кров’ю».

Дебютний роман Дашвар – «Село не люди». Він здобув другу премію на конкурсі романі та кіносценаріїв „Коронація слова-2007” і став справжнім українським бестселером – за дев’ять місяців продано понад 30 000 примірників! Газета «Друг читача» назвала «Село не люди» літературним дебютом 2007 року.

«Книга-шок, книга, яка змінює свідомість, затягує з першого абзацу, викликає цілу палітру емоцій – неймовірна книга» – це лише декілька з численних читацьких відгуків на «Село не люди».

Ця книга вражає реалістичністю картин сільського життя, гостротою сюжету, справжністю характерів персонажів, влучністю висловів, а найбільше – несподіваним і непередбачуваним фіналом. Фіналом, незрозумілим, неосяжним. Книга читається дуже швидко, а „перетравлювати ” її треба ще кілька тижнів, - в цьому і є особливість книги.

Роман «Село не люди», як перший, задав стиль і манеру авторки. Її мова з перших рядків впізнається в слідуючих творах. В цьому романі Дашвар використала дещо казкові, містичні мотиви, така ж тенденція повторюється і у «РАЙ. Центрі», але вже помножена на десять. Так чи інакше, а ці два романи пов’язані. «Село не люди» – це перший досвід авторки життєпису сучасності, з нього почалась її особлива літературна думка, яка, вдосконалюючись і розвиваючись, була вкладена і у наступні романи, зокрема у «РАЙ. Центр».

Другий роман Люко Дашвар – «Молоко з кров’ю». Він продовжує тему села, тему кохання, тему життя. Цей роман теж був відзначений „короною” у 2008 році і став переможцем у конкурсі „Книга року ВВС”. Тема кохання у романі – провідна. Події знову непередбачені, захоплюючі, шокуючі. В цьому творі менше містики, більше реалістичності, складається враження, що ця історія могла трапитись десь поряд, у сусідньому селі чи будинку. І знову фінал, що бентежить, змушує зову і знову перебирати в уяві картини з роману, обдумувати вчинки і слова персонажів, шукати відповіді на риторичні питання життя.

«Молоко з кров’ю» і «РАЙ. Центр» подібні тим, що у них високо піднімається тема найсильнішого людського почуття – неможливого, майже містичного кохання.

На відміну від двох попередніх романів «РАЙ. Центр» позбавлений сільського колориту, але від продовжує удосконалену після двох романів думку авторки, що відображає життя сучасної України з глибини. Всі три романи об’єднують власний стиль і особлива легка для сприйняття мова авторки, а також фінал, що змушує якийсь час після закриття вже прочитаної книги дивитись в одну точку і слухати власні думки, намагаючись почути серед них істину життя, приховану в романах Дашвар.

У 2010 році Люко Дашвар представила широкій публіці свій четвертий роман «Мати все», матеріалом до якого послужило саме життя: «Як і всі мої книги, вона про любов, про життя. Можу сказати, що це історія одного нещастя, яке ніколи не могло б стати щастям. Переважно дія відбувається у чотирьох стінах в Києві, на Подолі, але жахів, прикрощів, радощів там е менше, ніж у попередніх романах». Окрім вже звичної „корони ”, четвертий роман був нагороджений званням «Найкращої книги 2010року» за версією Корреспондента. Ці нагороди – свідчення того, що автор росте разом зі своїми романами, осягає все більше і більше кордонів безмежності людського життя. Тому можна сказати, що і четвертий роман вплинув на «РАЙ. Центр», коли писався «Рай...», авторка, мабуть, вже відчувала у голові і в серці, якісь спалахи почуттів і думок, що згодом вилились у наступному романі «Мати все». Повторюся: усі романи Дашвар взаємопов’язані, найперше – характером, стилем, рукою і душею автора, а також особливістю разючого фіналу. Цю особливість легше відчути, ніж описати і пояснити.

Усі романи Люко Дашвар варто прочитати і не один раз!!!

«У титрах кіно, яке знімається за моїми сценаріями, стоїть ім’я, яке записано у моєму паспорті, - Ірина Чернова. Так вийшло і я вже не в силі цього змінити. Але я упевнена, що ім’я, яке дають тобі при народжені, навряд чи відображає справжній характер і справжню суть людини. І для своєї першої україномовної книжки я сама придумала собі ім’я. Усвідомлено зібрала докупи склади і літери, що є в іменах дорогих мені людей. Вийшло дивне – Люко Дашвар. Хай так і буде», - розказує авторка про свій псевдонім. ім’я вона вигадала дивне і незвичайне, як і вона сама, як і її творчість.

За чотири роки своєї активної літературної діяльності Люко Дашвар видала чотири романи і поставила на вуха увесь український літературний світ. Її поява на арені сучасної української літератури – це величезна подія. Ось як цю подію коментують авторитетні українські ЗМІ:

«Люко Дашвар є письменницею, книжки якої найбільше читають в Україні – наклад її книжок склав 110 000 примірників за три роки»

                                                                   Корреспондент.net

«Вражаючий тираж для вітчизняного книговидання. Але цілком зрозумілий: автор пише, та пише добре. Про те, що знає: ніякої „біжутерії ” – все по-справжньому»

                                                                   Газета по-Київськи

«Не дивно, що твори Люко Дашвар набули такої популярності, що романи її відзначені преміями конкурсів „Коронація слова ” та „Книга року ВВС”, - з абсурду людського існування авторка зуміла витворити продукт, який користується стійким попитом на читацькому ринку України».

                                                                    Інформагентство УНІАН

«Романи Люко Дашвар мають свого вдячного читача. Він віддає свій голос «грубо й зримо» – грошима, купуючи книжку. Його вибір не випадковий. У цих романах хороші діалоги, жива мова, точні характеристики, динамічний сюжет, наші реалії...»

                                                                     Високий замок

Про автора. Люко Дашвар.  Замість автобіографії: "Вперше із свободою вибору я стикнулася, коли мені стало вісім. Мама пожаліла, умовила тата і батьки віддали мене до школи на рік пізніше за однолітків, тож саме у вісім, коли у першому класі мені на груди почепили зірочку з портретом хлопчика–Ілліча, я вперше дізналася, що найбільше від усіх на Землі повинна любити Батьківщину і його. Леніна. А хотілося – маму з татом. Звичайно, на той час я точно знала хто такий Ленін і яке щастя він приніс трудовому народу, але до тих пір ніхто так настирливо не вимагав від мене зробити остаточний вибір.

З тиждень, день у день, після школи я стирчала на даху гаража, що вмостився у кінці двору, і жахалася власних підступних думок: Батьківщина з Леніним фатально програвали і я не знала, як з цим жити. Рішення прийшло несподівано і враз. Батьківщина здалася лагідною і доброю, як мама. А тато… Тато точно був таким же сильним, розумним і мужнім, як Ленін. Приголомшена власним відкриттям, я тепер без зупинки відповідала, что найбільше люблю Батьківщину і Леніна. І усміхалася хитрувато, бо ніхто не здогадувався про мою велику таємницю: мова йшла про маму й тата.

Наївна брехня може врятувати хіба що дитину. Подорослішала й зрозуміла: казати те, що думаєш – надзавдання у будь–якому віці. Важко. А перед батьками й донині соромно, бо мама – незрівняно рідніша, добріша і лагідніша за Батьківщину. Не зрадить, не лишить, не відвернеться. Та й Леніну до мого тата…

У четвертому класі нам почали викладати українську мову. Як іноземну. Можна було надати довідку, звільнитися від уроків української і гасати собі по шкільному подвір ї цілих сорок п`ять хвилин. Розкіш! І я би вимолила у батьків ту довідку, та – «на панщині пшеницю жала…» І книжка у батьківській бібліотеці – «Образотворче мистецтво Т.Г.Шевченка». Мені й досі пензель Шевченка подобається більше віршів.

Клас п`ятий, шостий – далі було! Як у всіх. Дві вищі освіти – Одеський інститут легкої промисловості (інженер–механік), Академія державного управління при Президентові України (магістр державного управління) У журналістиці з 1986 – це за покликом. Лінотипи, метранпажі – я застала технології двадцятих років у вісімдесяті. Які комп`ютери?! Ювелірна ручна праця – регіональна журналістика. Після розпаду СРСР редакційний колектив Херсонської «молодіжки» обрав мене головним редактором. Після – такий кар`єрний зліт! Голова комітету у справах преси і інформації Херсонської облдержадміністрації. Здавался би – шкребися по тій драбині. Звільнилася – перехрестилася. Ні, чиновцництво таки – стан душі.
І я заснувала свою газету. Дві. У Херсоні. Реклама – гут! Соціальні проблеми – жах! Політика – «голосуйте за…» А який азарт, Боже ж ти мій! В останній рік минулого століття, у день

Перемоги 9 травня невідомі розграбували редакцію, не лишивши і папірця. Суди? Розслідування? Облиште! Неслухняних до нігтя – реалії регіональної журналістики.

З початку? Інші невідомі порадили – ідь краще… Нове тисячоліття моя сім`я зустрічала у однокімнатній орендованій квартирі на Троєщині. Капітал – двісті баксів і старий комп`ютер. Попереду – будь що за примхами уяви. Земляк–херсонець звільнив одну з кімнат свого офісу у серці Подолу і сказав: «Працюйте!» Бережи його, Боже! Як впряглися…

У 2001–ому Селянська партія України шукала головного редактора для партійної газети. «Селянська зоря»… Найемоційніші часи. По селах… А листи… Рубрику вигадала – «Пам`ятаю все життя». Хитро – аби людина розповіла про єдиний факт, який буде пам`ятати усе своє життя. Що за історії! Що за шквал болю, щастя, натхнення і мрій! Вигадати – неможливо.

Забути – не виходить.

Потім журнали – від «Історій з життя» до жіночих глянцевих. І це – позаду. Закінчила курси сценарної майстерності голівудського професора Річарда Креволіна. Це ж цікаво – писати сценарії для кіно. Порилася у старих файлах – за десяток років хронічних творчих спроб накопичилося немало текстів російською. Ні! Не видавалися. Нікому не показувала. Чи спробувати українською?

З 2006–го займаюся тільки цим – пишу історії. І українською, і російською. І для друку. І для кіно. Далі як? Як Бог дасть, бо попри всі життєві сумніви (Терези – що поробиш!) беззастережно вірю тільки у Бога, беззаперечно ціную тільки свободу вибору. Так, це не гарантує щастя, але чи варто метушитися заради того, чому людство так і не спромоглося знайти чіткого визначення?”

Аналіз роману «РАЙ. Центр»

Головна ідея роману: авторка показує Київ - столицю, центр України, яскравий мегаполіс-мрію провінціалів, як центр РАЮ, у цьому раї є і грішники і праведники, останні здатні бачити двох вояків гетьмана Петра Дорошенка, що пробудилися через 340 років, щоб відшукати той самий РАЙ. Центр. Є в Україні багато маленьких непримітних райцентрів, таких, з якого приїхав Іван Степанович, там набагато більше безгрішних душ, не зіпсованих благами цивілізації, розкішшю великого міста, грошима та владою.

Авторська (суб’єктивна) ідея твору прогресивна і глибока, вона об’єднує велике коло тем і проблем.

Тематика

Роман дуже складний, незважаючи на свій невеликий обсяг, у ньому розкривається багато актуальних для сучасності тем, водночас і близьких і далеких одна одній. Я нарахувала таких тем аж дев’ять:

1. Тема кохання. У романі знову розповідається про це сильне і досі нерозгадане почуття. Кохання Люби і Макса, двох молодих, амбітних, красивих, розумних людей. Для кожного з них це кохання стає важким випробовування і неоціненний даром водночас;

2. Тема дружби. Ця тема близька до попередньої, вона теж розкриває різні грані почуття любові, любові до людини, з якою ти маєш щось спільне, чи то житло, чи то смаки і вподобання, чи то однакові погляди на життя. Тут показана дружба між трьома людьми: Гоциком, Макаром і Любою. Кожен з них цінує цю дружбу по-своєму, хто і наскільки вірний їй показала Дашвар у своєму романі;

3. Тема зради. Ця тема має кілька мотивів. Основний – це зрада Макара, зрада дружбі, зрада своїм переконанням, а отже і власній совісті;

4. Тема викриття корупції, чиновництва, зловживання владою. Основними фігурантами у цій теми стали Володимир Сердюк, Перепечай, Коноваленко, Баклан;

5. Тема злочину. Злочини тут представлені різноманітні. Але головний і найтяжчий – це зґвалтування і вбивство секретарки обкому Соні;

6. Тема пристосуванства. Автор показала, які бувають лицемірні і двоякі люди в особі помічника Сердюка Роми Шиллєра;

7. Тема міщанства. Мати Макса і є уособленням того потворного міщанства, яке, здавалось би мало зникнути разом із відповідним класом. Але не зникло, і деякі багаті люди й у наш час дозволяють собі жити у власному вигаданому шикарному світі, а простих людей з простого реального світу сприймають за прислугу і тільки, ця тема про тих, хто живе лише в своє задоволення;

8. Тема корисливості, користолюбства. Основний фігурант – знову Макар, він зрадив друзям і власній гідності, заради банальних грошей... не поцурався навіть лягти у ліжко з старою для нього Мартою;

9. Тема історико-героїчна. На противагу злочинцям і негідникам є у романі і справжні герої. Герої ці не прості – вони історичні, адже потрапили у наш світ з минулого, зі славної для української історії доби козацтва.

Проблематика

Логічно, що з такої великої кількості піднятих у романі тем випливає ціла низка проблем, таких як:

1. Батьки і діти – проблема взаємовідносин різних поколінь членів однієї родини, зокрема сім’ї Сердюків, проблема непорозумінь між батьком, Володимиром Гнатовичем, і сином, Максом, різні їх погляди на ситуацію, різні методи вирішення проблеми;

2. Мораль і аморальність – проблема протилежності вчинків схожих за характерами і поглядами людей – Гоцик виявився людиною високої моралі і совісті, він не зрадив своїм переконанням, а Макар – вчинив аморально, коли позбавив Любу невинності, а згодом зрадив власним переконанням і продався за гроші, забувши про своїх друзів і їхні проблеми;

3. Духовність і бездуховність – ця проблема близька до попередньої, але значно глибша, вона зачіпає більші масштаби людської душі, бо такі люди, як Сердюк старший, Перепечай, Рома Шиллєр вчинили стільки аморальних вчинків, що вже можна розмірковувати про їх загальну бездуховність, це якісь живі роботи без почуття співчуття і любові до ближнього, вони не люблять нічого, окрім себе, грошей і влади... саме для того, щоб викривати таких людей, автор уводить в сюжет фантастичних героїв – привидів-козаків. Вони – свого роду „індикатори ” духовності людей. Ця проблема одна з провідних у романі, вона покладена і в головну ідею твору. Автор також підкреслює важливість духовності людей, тих, що вірять у правду і справедливість, допомагають ближнім, щиро люблять і жертвують заради коханих усім, навіть життям, тих, хто помічає світ навколо себе з усіма його проблемами і негараздами, тим, хто відчайдушно бажає змінити цей світ на краще... тих, хто може побачити совість народу в особі двох козаків-примар. Це: Люба, Макс, Гоцик, Іван Степанович та безліч інших „добрих душ ”;

4. Життя і смерть – одна з вічних проблем літератури всіх часів, людей завжди цікавило, що чекає на них після смерті. Люко Дашвар показала свій варіант сценарію смерті через персонаж загиблої у Дніпрі Люби;

5. Влада і гроші – ще одна з провідних проблем, проблема актуальна для всіх часів. Авторка роману все ж показала, що замало бути багатим і високопоставленим, потрібно мати щось у душі. Але наш світ побудований так, що правда належить тому, кому належать гроші і влада, - саме так і вважають владні люди, але не все можна купити за гроші і зробити через зв’язки;

6. Бідні і багаті – ця проблема близька до попередньої. Вона відображає ставлення бідних до багатих і навпаки: Люба поділяє багатіїв на „жирних ” і розумних, свою хазяйку вона назвала „жирною ” багачкою. Та, в свою чергу, зверхньо відноситься до простих людей, вважає їх не гідними мати ім’я, Любу вона називає Рудою. Такі як ця хазяйка вигадують безглузді правила, на зразок „прислуга має дзвонити у двері двічі, а не тричі, я зазвичай...”;

7. Злочин і кара – класична проблема. Винні повинні бути покарані, хоч і не правосуддя покарало винних у смерті секретарки Соні, а доля, та все ж справедливість перемогла;

8. Любов і зрада – ще одна з провідних проблем. Чи можна любити і зрадити людину, яку любиш? Це риторичне запитання. Особисто я вважаю, що ні, якщо зрадив, то і не любив. Дашвар все ж вважає по-іншому. Що ж у неї більший життєвий досвід. Можливо і справді Макар любив Любу, а потім позбавив її цноти, можливо Вовка Сердюк теж любив Соню, яку відмовив звертатись до міліції, і яка через це загинула, навряд! Можу повірити, що Макс любив Любу, хоч і не зробив спроби врятувати її, але знову таки сумніваюсь. Для мене це дійсно проблема;

9. Місто і село – проблема цікава і близька мені, я сама народилась і виросла у селі, а жити мені доводиться у великому місті. Це зовсім різні світи. Тому я добре розумію нещасного сільського лікаря Івана Степановича, що опинився один на один з мегаполісом, наче чужий серед своїх;

10. Історія і сучасність – іще одна цікава проблема, проблема складна і рідкісна, не притаманна неісторичним творам. Використовуючи історичні персонажі автор проводить паралелі між сучасною Україною і Україною часів козацької доби. Порівнюються звичаї, мова, вчинки людей, духовність народу різних історичних часів.

Якщо уважно і вдумливо прочитати роман „РАЙ. Центр» – можна знайти ще безліч проблем, які піднімає автор.