До тебе, людство!

З тобою хочу поділитись,

Як важко на людей дивитись –

Стали вони жорстокими,

Злими і одинокими,

І помирають у журбі.

Та чи потрібно це тобі?

Тобі я хочу розповісти,

Як важко хліб буденний їсти,

Коли згадаю я, що десь

Голодні люди в світі єсть

І ті, що гинуть і боротьбі.

Та чи потрібно це тобі?

Тобі я хочу розказати,

Як мені важко засинати

В думках, стражданнях, сподіваннях,

В гірких сльозах і у зітханнях,

У щирій і палкій мольбі.

Та чи потрібно це тобі?

Тобі я хочу розказати

Про те, що кожен має знати,

Про те, що робиться у світі,

Про те, що помирають діти,

Про те, що страшно жити стало.

Хіба цього для тебе мало?

Тобі я хочу дати знати

Про те, що жити вже не варто,

Бо ми споганили планету –

У чорні завели тенета.

І хочу сподіватись дуже,

Що ти до цього небайдуже!

Навколішки нам треба стати

І в господа молить пощади

За голод, війни, смерть дітей,

За кров землі і кров людей.

І сподіватись дуже треба,

Ще небайдужий Бог до тебе!

2003