П’яний

Ти поглянув синіми очима,

Хмільними, як нічний туман.

Хто ти? Скажи мені, людино!

Який тебе сп’янив дурман?

Куди тебе веде дорога?

Що ти шукаєш між людей?

Чому душа їхня убога

Не слухає твоїх ідей?

Чому усі вони байдуже

Проходять мимо? Всі спішать.

Від чого це повітря душить?

Чим вулиці оці кишать?

Ти все це бачиш, усе знаєш,

Це видно у твоїх очах.

Ти непомітне помічаєш

В міських сполоханих вогнях.

Ти помічаєш непомітне,

А очевидне – як туман.

Хто скривдив твоє серце бідне?

Який його сп’янив дурман?

Ідеш по вулиці на осліп,

І п’яні ноги ледь ведуть.

Думки твої і голі, й босі

У п’яній голові гудуть.

І крізь сп’янілу кров у серці

Біль пробивається, щемить:

Те, що коханням ніжно зветься,

В душі розбилось і болить.

… Пройшов і глянув мені в очі,

Як небо, погляд голубий.

Я в нім побачила страх ночі

І п’яний тихий плач сумний.   2007