Під небом

—                      Під небом синім і широким

Я полюбив тебе одну

Коханням вічним і високим.

І я дивлюся і тону

В твоїх очей безмежній сині,

У їх туманнім забутті.

Я оголошую віднині,

Що ти одна в моїм житті.

І хай вже як воно складеться,

Який тяжкий у ньому рок –

Моє кохання не минеться,

Не зникне з серця і з думок.

Як Сонце Землю на світанні

Промінням ніжним, золотим,

Я полюбив тебе коханням,

Безмежним, вічним, неземним…

І небо мудрістю своєю

Підносить це кохання ввись.

Живу тобою однією,

Невже ж не бачиш? Подивись!

—                      Дивлюся я і бачу очі,

А де ж кохання в них, скажи?

Чи я сліпа, чи темінь ночі

Його ховає? Покажи, яке воно:

Палке чи ніжне,

Холодне чи, як жар, пала?

За почуття це дивовижне

Я б все на світі віддала!

І небо безкінечно синє

Хай буде свідком моїх слів.

Я оголошую віднині,

Що ти дарма у вись злетів,

Бо серце не зліта на небо,

Воно боїться висоти,

Кохання в нім нема до тебе,

І ти за це мене прости.

Дивлюсь і бачу твої очі,

Красиві, звичні і сумні…

Чи я сліпа, чи темінь ночі

Ховає сльози по мені?

—                      А що ж ті сльози, де в них сила

Кохання велич описать.

То твоє серце скам’яніле

Не здатне все це відчувать,

Бо ти гадала, що високе

Кохання – то слова одні.

І тільки небо синьооке

Розкаже, є воно чи ні.

Йому відомо, як ридало

І падало кохання вниз,

Йому ти крила надірвала.

Ти краще в очі придивись,

І ти побачиш, як від болю

Завмерли краплі голубі.

Ті краплі сповнені журбою,

Ті краплі, мила, по тобі.

Але тобі вони байдужі,

Бо то сліпа душа твоя.

Під небом синім, вічним, дужим

Одну тебе кохаю я.

2005