Квітка на крилах мрії

меланхоличный

ЕМІЛІЯ — Mon, 25 Apr 2016 07:22:45 GMT

Небо сіре і таке бездонне
Дощ холодний розливае скрізь.
А душа моя, мов кошенятко сонне
Загорнулося в клубок, сховавши хвіст.

Час в вікні неначе зупинився:
Ранок, день чи вечір - скаже хто?
Може вітер, той, що мимо прокотився,
або може жінка в мокрому пальто?

Що вона подумала, пройшовши
І побачивши мене в вікні?
Мріяла зігрітись ковдру обійнявши?
Так! Вона напевно заздрила мені.

А я заздрю їй, так хочеться на волю
ходити під холодним тим дощем,
слухать музику і мокнути поволі.
Мокнути іще, іще, іще...

Я дивлюсь як краплі падають з паркану.
Мов ота краплина й я сама.
Набирається води, тремтить неперестанно,
Потім просто кап... І все - нема.

як пуста склянка...

ЕМІЛІЯ — Tue, 10 Nov 2015 12:14:19 GMT

Ти знаєш, скільки раз за день я посміхаюсь?
Ти знаєш, як я прокидаюсь і як сплю?
Чи хочеш знати, як без тебе задихаюсь?
Чи хочеш знати ти, як я тебе люблю?
Чому ти не питаєш, як живу я?
І чи живу я, власне, взагалі?
А може я без тебе лиш існую,
Як пуста склянка, що стоїть он на столі...
Чому не відчуваєш мого болю,
Що розриває мене просто на шматки?
Пробач, що влізла я у твою долю,
За літеру з таоєї лівої руки...
Пробач за те, що я не вмію бути,
Такою, як ти хочеш, щоб була.
Можливо, ти зумів мене забути,
Пробач, що я забути не змогла.
Я буду сильна! Так! Обов'язково!!!
Заради квітів, що зростили ми.
Але стає так сумно мені знову,
В передчутті холодної зими.
Бо ти не будеш більше зігрівати,
Торкатися устами, цілувать.
Не будеш мене ніжно обіймати,
Коханою так щиро називать.
Я втратила, що дане було богом,
Твою любов. Як тяжко! Як болить!..
Моя душа самотня і убога,
Тому вона не хоче більше жить.

Донечко!

ЕМІЛІЯ — Tue, 10 Nov 2015 12:12:06 GMT

Донечко, моя красуне!
Усміхнися, дівчинко моя.
Не дивись в віконечко так сумно.
Дощик вщухне, висохне земля.
Побіжать твоїм маленькі ніжки
По усім улюбленим стежкам.
Треба тільки потерпіти трішки.
Може пісню заспівати нам?
Пам'ятаєш, як про дощик ти співала?
Пригадаємо цю пісню: "Кап-кап-кап"...
Знаю, що для тебе всього світу мало,
Що там мокне за вікном твоїм, мов скарб.

світло є

ЕМІЛІЯ — Tue, 10 Nov 2015 12:02:46 GMT

Світло є - так кажуть люди.
Я його шукаю всюди.
Все життя його шукаю,
Та яке воно, не знаю.
Кажуть, що воно яскраве
І що всюди творить барви.
Кажуть, воно вміє гріти
І йому радіють квіти.
Тільки всюди я шукала,
Та мене не зігрівали.
Стукала в серця, як в двері -
Всі зачинені і темні.
Хто ж зігріє ніжну квітку
Серця люблячого світлом?
Мені світ хто намалює
І яскраво розфарбує?
Скільки ще у цій пітьмі
Жити-в'янути мені?
Вірить серденько моє
В те, що світло справді є.

...

ЕМІЛІЯ — Tue, 10 Nov 2015 12:00:41 GMT

Стою одна посеред натовпу німого.
Кричу всім сердце так, що очі аж блищать.
Але глухі вони всі до одного,
Їм ніколи мій відчай помічать.
Цей сірий натовп - люди без обличчя,
Пливе, як річка, я одна стою.
Будь-ласка боже, забери мене у потойбіччя,
Я не зуміла вберегти любов свою.
Я так хапалась за ті крапельки надії,
Що дощ так скупо всюди розкидав.
Я намагалася здійснити ЙОГО мрії,
Але ВІН мріяти неначе перестав.
І перестав так ніжно усміхатись
І шепотіти «я тебе люблю».
Почав у іншій річці ВІН купатись,
Яка мені грозила «утоплю».
ЙОМУ я свої руки простягала:
-Коханий мій, тримайся і міцніш!
А річка та мене не підпускала,
Її вода ставала все чорніш.
Вона ЙОГО у мене все ж забрала,
Накрила хвилями його худе лице.
Від її вод у НЬОГО чорне серце стало,
А очі, наче сповнені свинцем.
ВІН став чужий, ВІН сам собі належить.
ВІН став німий, мовчать його уста.
ВІН став сумний. Це все мене бентежить.
ВІН став не мій, його душа пуста.
Та річка з неї вимила кахання,
Всю ніжність,щирість почуттів,
Всі його світлі мрії, сподівання,
Усе, що ВІН для мене присвятив.
Як боляче,бо я така безсила,
Я так кричу,я кличу по ночам.
Я відірвала свої білі крила,
Без НЬОГО вони зайві на плечах.
Я покусала свої спраглі губи,
ВІН більше їх не буде цілувать.
Я написала ЙОМУ мокрі букви,
Але не хоче ВІН їх навіть прочитать.
Стою одна я серед натовпу німого.
Кричить душа і очі теж кричать.
Прошу вас, ангели, візьміть мене до бога!
Я вже не можу більше так страждать...

...

ЕМІЛІЯ — Tue, 10 Nov 2015 11:58:11 GMT

Так много сказанного и несказанного.
Так много сделанного и несделанного:
Хорошего,плохого, безобразного...
Была я ангелом, была и стервою.
Мы были разные и одинаковы.
Любили искренне и ненавидели.
Встречи случайные, но даты знаковы.
И мы в кромешней тьме друг друга видели.
А в свете солнышка были слепые мы.
И мы не слышали признанья громкие.
Только в молчании читали мысли мы.
Мы были вместе и одинокие.
Мы были счастливы и несчастные.
Мы были нежные и были грубые.
Забыли светлые дни и прекрасные,
Когда любили мы, целуя в губы.
Ты стал далеким,я стала дальнею.
Я отпустила тебя с надеждою.
Ты стал жестоким, а я печальною,
Но я люблю тебя, как прежде.

Я

ЕМІЛІЯ — Tue, 10 Nov 2015 11:57:07 GMT

только верьте в чудеса!!!

ЕМІЛІЯ — Tue, 10 Nov 2015 11:56:07 GMT

Очень странно – больше не болит,

Словно нет там ничего внутри.
Очень странно, что душа молчит
И как прежде больше не кричит.
Я устала, не хочу страдать
Или может просто НЕ МОГУ.
Я всегда хотела лишь летать,
Только крылья потеряла на бегу.
Ну а может где–то их сожгли,
Чтоб они не рвались в небеса...
Если вы случайно их нашли,
Я дарю их,только верьте в чудеса!

...

ЕМІЛІЯ — Tue, 10 Nov 2015 11:53:37 GMT

Вот глупая : поверила, любила.
И что же теперь можно изменить?
Сама ладонями свои глаза закрыла.
Теперь не вправе никого винить.

Вот глупая, опять так обманулась,
Открыла сердце, что еще не зажило.
В тебе, как в океане, захлебнулась,
Тобою душу,как огнем, сожгло.

И стало в ней, как после пожара:
Лишь пустота и черный, едкий дым.
За что мне все эти кошмары?
За то, что ты был мною так любим?

Ты обидел меня молча и спокойно,
Все чувства смешал с грязью, растоптал...
Но не старайся, мне уже не больно –
Ты для меня чужим, далеким стал.

О ГРУСТНОМ...

ЕМІЛІЯ — Tue, 10 Nov 2015 11:52:57 GMT

Доченька взяла в руки фото,
На котором папа и она.
В моем сердце в миг кольнуло что–то, а потом в нем снова тишина...
Она нежно фото целовала:
«Милый папочка, я по тебе скучаю!»
В моем сердце буря бушевала:
Раны, боль обиды и печать...
Как же ты на папочку похожа!
Улыбаешься ну точно так, как он.
Как мне жаль, малыш, что ты не можешь
По–настоящему поцеловать его...
Он тебя всем сердцем своим любит,
Только он не может рядом быть.
Девочка поцеловала папу в губы
И побежала куколку кормить.