Сім хвилин для щастя замало. Сім хвилин забагато для смутку. Я тебе не одразу впізнала, Я стояла і просто чекала маршрутку.
Було місто зимовою тишею вкрите. Падав сніг і повільно спливали секунди. Сіре небо трусило невидиме сито І обсипані борошном білим проходили люди.
Ти і я, ми не бачились років із 20. «Котра зараз година?»— спитав перехожий. Ти сказав: «Без семи хвилин 11». І твій голос на жоден у світі не схожий.
Ти і я, у житті ми обоє самотні. Та назад повертати кохання запізно. Сім хвилин я тону у тобі, як в безодні, І стискається сердце в кайданах залізних.
Сім хвилин ми з тобою під снігом стояли. Ти торкався моєї руки і обличчя. Сім хвилин так повільно і ніжно спливали, Ніби час зупинився на цьому відрізку узбіччя.
Сонне місто залишило нас наодинці. Білий сніг заховав всі сліди людських кроків. Сім хвилин ти і я на безлюдній зупинці — Це найкраще, що в мене було за оці 20 років.
